Освячуймося його щирим, українським словом
Голос людини, якій «тяжко так жити», бо «не любить неправди», «все лесть все обман горою стоїть», проте «… ще будуть в нас люде.., бо ми — діти України палкі», вловимий не тільки в однойменному вірші, але й у кожному творі талановитого майстра слова. Від першого до останнього рядка чути схвильований сердечний тембр, природна несилувана інтонація та висока громадянська позиція письменника, що жив і творив наприкінці XIX століття. Коли віриш: це автору боліло, те, про що пише — відбувалося насправді. А належить той голос людині скромній, трудолюбивій до сьомого поту, до того ж обдарованій (воно, це обдаровання, виявило себе передовсім у таланті вчителювання, а ще — у поезії, прозі, фотографуванні (перший фотоаматор на Буковині) — Івану Миколайовичу Бажанському.
Народився наш славетний земляк у с.Дорошівці Заставнівського району, у бідній родині сільського кушніра. Через постійні злидні малому Іванкові, єдиному синові у батьків, доводилося важко працювати «за десятий сніп та сапати на панському лану за гірку третину»… Доволі допитливому та здібному хлопчикові легко давалося навчання в школі, куди батько з неохотою (через безгрошів'я) віддав малого. У щоденнику митця записано «Наука в школі йшла мені легко і скоро, за 3 роки надігнав тих, що ходили 6 років». Попри нестачу грошей жадоба до навчання та наполегливість юнака привели його в Чернівецьку православну народну школу. Упроголодь та в нестерпних умовах квартирував у старій оселі фірмана Фільковича, але успішно закінчив навчальний заклад і мріяв стати учителем. Із 1881 року І.Бажанський — в учительській семінарії (нині педколедж ЧНУ). Там глибоко оволодів основними предметами та декількома мовами — румунською, німецькою, польською, російською. У 1886 році дістав диплом педагога. Перше його вчительське призначення — школа у с.Лужани Кіцманського району, де повітовий інспектор звинуватив його у «політиці» за прогресивні погляди та любов до української мови. У с.Вікно Заставнівського району працював учителем, надучителем (директором) 24 роки. Там і пробудився в нього поетичний живчик і закорінився в благодатному грунті. Удосконалюючи свій педагогічний та літературний досвід, він активіст філії товариства «Руська Бесіда». У конкурсі на кращу назву дитячого журналу перемогла саме його «Ластівка». Попри усі його напрацювання, а доробок письменника чималий — в публіцистиці, оповіданнях, поемах, віршах, сатирі, загадках — йому боліло село — бідність, злиденність та неграмотність дітей буковинських селян. Такий плач від безсилля поліпшити становище близьких йому за статусом людей привів на шлях просвітництва через газети, журнали… Його твори густо напоєні буковинським національним духом, випрозорені дійсністю тодішніх буднів, звичаїв, традицій… Спочатку він друкується в «Буковині» (редактор О.Маковей), а після відвідин виставок (у 1896 році) у Відні, Будапешті, Празі стає активним учасником громадсько-літературного життя Буковини. У липні 1911 року Івана Миколайовича переводять директором у Вашківецьку гімназію. Там керував і Вашківецькою читальнею «Просвіти» та пережив війну, яку також описав у своєму щоденнику (частина «Війна», де відкрито йде на претензійний діалог із царем). Уже будучи на пенсії, після 1926 року, активно займається просвітницькою діяльністю, організовує велелюдні віча, виступає перед громадами, пропагує глибоке вивчення української мови і це вдається йому і при румунах, і при совітах. Надучитель покинув білий світ 20 травня 1933 року, похоронений у м.Вашківці… Багато років його творчість була майже незайманою, а митець — мало відомий. У 2001 році з ініціативи працівників редакції Заставнівської газети «Голос краю» заснована обласна літературна премія ім.І.Бажанського. Окрім «районки», співзасновниками стали Чернівецька організація Національної спілки письменників України, Дорошовецька сільрада і тамтешня середня школа, а також редакція газети «Буковина». Премія присуджується щорічно за значні досягнення у розвитку літератури краю і вручається почергово — у Дорошівцях, у Вікні, у Вашківцях. За 12 років лауреатами стали 46 митців Буковини, України. Завдяки їм зібрана велика маловідома творча спадщина Бажанського, побачило світ декілька видань «Вибраних творів», «Війна» та інших, а ще про нашого краянина дізналися у багатьох куточках України. Нинішній, 2013 рік — знаменний для шанувальників праць відомого вчителя, письменника. 26 лютого — 150 років від дня його народження, а 20 травня — 80 років з дня смерті. Пам'ятаймо ці дати і вертаймо до його Дорошовецької колиски, до світлого берега та старого Дністра, аби освятитися його щирим українським словом. Вони кличуть кожного, кому його творчість додає сили й радості, хто закоханий у смарагдовий Заставнівський край, що дав крила для злету просвітителю, людині чесного пера.
Світлана Масловська, голова Заставнівського районого товариства «Просвіта», лауреат премії ім.І.Бажанського
фото.
О.Пономарьов
Народився наш славетний земляк у с.Дорошівці Заставнівського району, у бідній родині сільського кушніра. Через постійні злидні малому Іванкові, єдиному синові у батьків, доводилося важко працювати «за десятий сніп та сапати на панському лану за гірку третину»… Доволі допитливому та здібному хлопчикові легко давалося навчання в школі, куди батько з неохотою (через безгрошів'я) віддав малого. У щоденнику митця записано «Наука в школі йшла мені легко і скоро, за 3 роки надігнав тих, що ходили 6 років». Попри нестачу грошей жадоба до навчання та наполегливість юнака привели його в Чернівецьку православну народну школу. Упроголодь та в нестерпних умовах квартирував у старій оселі фірмана Фільковича, але успішно закінчив навчальний заклад і мріяв стати учителем. Із 1881 року І.Бажанський — в учительській семінарії (нині педколедж ЧНУ). Там глибоко оволодів основними предметами та декількома мовами — румунською, німецькою, польською, російською. У 1886 році дістав диплом педагога. Перше його вчительське призначення — школа у с.Лужани Кіцманського району, де повітовий інспектор звинуватив його у «політиці» за прогресивні погляди та любов до української мови. У с.Вікно Заставнівського району працював учителем, надучителем (директором) 24 роки. Там і пробудився в нього поетичний живчик і закорінився в благодатному грунті. Удосконалюючи свій педагогічний та літературний досвід, він активіст філії товариства «Руська Бесіда». У конкурсі на кращу назву дитячого журналу перемогла саме його «Ластівка». Попри усі його напрацювання, а доробок письменника чималий — в публіцистиці, оповіданнях, поемах, віршах, сатирі, загадках — йому боліло село — бідність, злиденність та неграмотність дітей буковинських селян. Такий плач від безсилля поліпшити становище близьких йому за статусом людей привів на шлях просвітництва через газети, журнали… Його твори густо напоєні буковинським національним духом, випрозорені дійсністю тодішніх буднів, звичаїв, традицій… Спочатку він друкується в «Буковині» (редактор О.Маковей), а після відвідин виставок (у 1896 році) у Відні, Будапешті, Празі стає активним учасником громадсько-літературного життя Буковини. У липні 1911 року Івана Миколайовича переводять директором у Вашківецьку гімназію. Там керував і Вашківецькою читальнею «Просвіти» та пережив війну, яку також описав у своєму щоденнику (частина «Війна», де відкрито йде на претензійний діалог із царем). Уже будучи на пенсії, після 1926 року, активно займається просвітницькою діяльністю, організовує велелюдні віча, виступає перед громадами, пропагує глибоке вивчення української мови і це вдається йому і при румунах, і при совітах. Надучитель покинув білий світ 20 травня 1933 року, похоронений у м.Вашківці… Багато років його творчість була майже незайманою, а митець — мало відомий. У 2001 році з ініціативи працівників редакції Заставнівської газети «Голос краю» заснована обласна літературна премія ім.І.Бажанського. Окрім «районки», співзасновниками стали Чернівецька організація Національної спілки письменників України, Дорошовецька сільрада і тамтешня середня школа, а також редакція газети «Буковина». Премія присуджується щорічно за значні досягнення у розвитку літератури краю і вручається почергово — у Дорошівцях, у Вікні, у Вашківцях. За 12 років лауреатами стали 46 митців Буковини, України. Завдяки їм зібрана велика маловідома творча спадщина Бажанського, побачило світ декілька видань «Вибраних творів», «Війна» та інших, а ще про нашого краянина дізналися у багатьох куточках України. Нинішній, 2013 рік — знаменний для шанувальників праць відомого вчителя, письменника. 26 лютого — 150 років від дня його народження, а 20 травня — 80 років з дня смерті. Пам'ятаймо ці дати і вертаймо до його Дорошовецької колиски, до світлого берега та старого Дністра, аби освятитися його щирим українським словом. Вони кличуть кожного, кому його творчість додає сили й радості, хто закоханий у смарагдовий Заставнівський край, що дав крила для злету просвітителю, людині чесного пера.
Світлана Масловська, голова Заставнівського районого товариства «Просвіта», лауреат премії ім.І.Бажанського
фото.
О.Пономарьов
0 коментарів